ОЛІМПІЙСЬКОМУ СТАДІОНУ У КИЄВІ — 97 !

Posted by

Сьогодні виповнюється 97 років з дня заснування головної спортивної арени Києва, — колишнього «Червоного стадіона ім. Л. Троїцького», а нині Національного спортивного комплексу «Олімпійський» !

Саме 12 серпня 1923 року, на «Червоному стадіоні ім. Л. Троїцького» були проведені перші змагання першої Олімпіади Київщини.

Проект стадіону був розроблений молодим інженером Л. І. Пільвінським.

Для південної та східної трибун використали схили Черепанової гори. З уламків будівель збудували північну та західну трибуни, засипавши їх землею.

У 1924 року на стадіоні було трохи розбудоване футбольне поле 120х70 метрів з орієнтацією захід — схід. Навколо зовнішнього периметра поля облаштували бігові доріжки, а також звели роздягальні та душові. Так поступово стадіон змінював своє обличчя.

Саме Червоний стадіон з перших днів свого існування дав великий поштовх розвитку масового спортивного руху в Києві. Він був на той час найкращою в місті футбольною ареною, тож до відкриття стадіону «Динамо» саме на Червоному стадіоні проводилися всі значні матчі першості Києва.

Проект Михайла Гречини (1936)

У 1935 році був оголошений конкурс на підняття Червоного стадіону на більш високий рівень, переможцем якого став проект молодого архітектора Михайла Гречини під назваю «Український республіканський стадіон».

За п’ять років будівництва стадіону на фоні зеленого масиву парку Черепанової та Госпітальної гір, нарешті, виросла футбольна арена з трибунами для глядачів, фізкультурний павільйон з роздягальнями, суддівськими кімнатами і лікарняними кабінетами.

Друге урочисте відкриття повністю реконструйованого стадіону, що отримав нову назву — Республіканський стадіон ім. М.С. Хрущова, планувалося 22 червня 1941 року.

Київське «Динамо» готувалося до матчу 22 червня з командою Червоної Армії з Москви. Але того самого дня, вранці 22 червня 1941 року розпочалася війна. Офіційно з часів окупації стадіон був відкритий 12 липня 1942 року.

Повоєнний час

Під час війни стадіон спеціально не бомбили ні наші, ні німці, хоча випадкові влучення окремих снарядів таки траплялися. Тож стадіон довелося відбудовувати. За справу взялися працівники тресту «Хрещатикбуд» (потім «Київміськбуд-4»). З допомогою мешканців міста майже за півроку стадіон було впорядковано. Уже 25 червня 1944 року його урочисто відкрили. Символічно, що цього дня відбувся матч «Динамо» (Київ) — «ЦБЧА» (Москва), тобто той, який не відбувся 22 червня 1941 року. Кияни програли з рахунком 0:4.

Роботи з ремонту й удосконалення стадіону гальмувалися нестачею значних капіталовкладень. У повоєнний час з цим було дуже скрутно. Саме тому реконструкція затяглася майже на п’ять років і відкрили стадіон тільки в 1949 році. «Навкруги футбольного поля обладнано чудову бігову доріжку, одну з кращих в країні. Ширина її сягає 10 метрів. Трибуни стадіону налічують 38 секторів, в них 47 756 сидячих місць». На початку 50-х років, нарешті, над трибунами південних («черепанівських») воріт з’явилося дерев’яне табло. На фанерному щиті, розміром 6х3 метри, у металевому каркасі, зазначали назви команд і цифри рахунку у метровому діаметрі. Після кожного забитого м’яча працівник стадіону на спеціальній драбині піднімався нагору й змінював таблички на табло.

Улітку 1954 року завершилося будівництво головного фасаду стадіону – колонади зі службовим входом до внутрішнього двору адміністративного корпусу. Ці колони стали візитівкою стадіону. Та головним досягненням того часу було встановлення у 1956 році чотирьох 45-метрових металевих башт із 320 гратчастими прожекторами загальною яскравістю освітлення на 500 люкс. З того часу на стадіоні з’явилося більш сучасне табло з годинником посередині, оснащене електричними лампами, які висвічували рахунок матчу за командою оператора.

У жовтні 1962 року Республіканський стадіон ім. М. С. Хрущова змінив назву на Центральний стадіон. Саме наприкінці того року на стадіоні демонстрували старе табло і почали встановлювати нове електронне табло, придбане в Угорщині.

Найбільший стадіон СРСР

Друга генеральна реконструкція стадіону була розпочата 1966 року. Проект реконструкції був розроблений архітекторами Київського зонального науково-дослідного інституту типового та експериментального проектування, а також Київпроекту. Керівником робіт став Михайло Гречина. Основою цього проекту було спорудження другого ярусу трибун, змонтованого вперше у світовій практиці на оригінальних залізобетонних двоконсольних ригелях. Двоярусна чаша трибун стадіону була розрахована на 100 062 місця. Також, за цим проектом був, нарешті, побудований репортерський комплекс над верхнім ярусом західної трибуни, де на високих опорах були змонтовані коментарські кабіни, а також споруджений трамплін для стрибків на лижах. Було встановлено й два нових електронних табло розміром 18х6 метрів: ліве показувало час, дату й температуру повітря, а праве — назву команд, рахунок матчу і авторів забитих м’ячів.

Таким чином київський стадіон став найбільшим за місткістю трибун у Радянському Союзі і Європі. Однак офіційна радянська пропаганда продовжувала називати «головним стадіоном країни» московські Лужники. Радянські ЗМІ приписували йому фантастичну вмістимість в 120 тисяч глядачів, у той час як його реальна місткість, що офіційно не згадувалась, ніколи не перевищувала 85-89 тисяч глядачів.

1970-ті—1980-ті року відзначились значними досягненнями київського футболу на європейській арені, в зв’язку з чим стадіон став місцем зустрічі з грандами тогочасного футболу. «Динамо» (Київ) перемогло у розіграші Кубка володарів Кубків УЄФА сезону 1974—75 і здобуло право на участь у Суперкубку УЄФА. Вирішальний матч двобою з мюнхенською «Баварією» відбувся на Республіканському стадіоні 6 жовтня 1975 року, який кияни, завдяки дублю Олега Блохіна, впевнено виграли з рахунком 2-0.

Олімпійські ігри

У 1978—1980 роках стадіон реконструйовано вдруге задля підготовки до Олімпійських ігор 1980 року. Посилене до 1500 люксів освітлення було встановлене на 4 велетенських щоглах. Під час Олімпіади на стадіоні пройшли шість матчів групового етапу і одна чвертьфінальна гра:

Незалежність

1996 року, згідно з Указом Президента України, Державне спортивно-виробниче підприємство «Республіканський стадіон» стало Національним спортивним комплексом «Олімпійський».

У 1997—1999 роках на стадіоні були встановлені пластикові індивідуальні сидіння, через що місткість зменшилася до 83 450 місць. Змінили натуральний трав’яний газон, поле стало відповідати міжнародним вимогам.

Реконструкція 2008 — 2011

У 2008—2011 роках відбувалась реконструкція стадіону з метою підготовки до проведення Чемпіонату Європи з футболу 2012 року. Прцес розпочався у серпні 2008 року і тривав 38 місяців. Реконструкція стадіону НСК «Олімпійський» передбачала створення сучасної арени, на базі старої споруди. 7 серпня 2008 року було підписано угоду з німецьким архітектурним бюро GMP von Gerkan, Marg und Partner. Вже 14 серпня 2008 року розпочався демонтаж нижнього ярусу стадіону. 2008-2009 роки продовжується реконструкція, закладено фундамент VIP-зони та інших необхідних глядачів, збільшили кут нахилу ярусів на 15 градусів. Восени 2009 розпочалось будівництво зони обслуговування вболівальників, комерційних площ та зведення об’їзної дороги з естакадою. Проте темп проведення робіт був недостатньо швидким, але вже на початку весни він підвищився Робітники працювали цілодобово. І так реконструкція стадіону перейшла у новий етап. Уже в січні 2011 року стадіон був готовий на 70 %, у квітні на 84 %, у вересні на 95% і ось відбулася знаменна подія, у жовтні 2011 року стадіон був готовий на 100%. Загалом, реконструкція головної арени України обійшлась у 4 млрд. 600 млн гривень.

Дизайн

«Для наших концепцій актуальні такі керівні принципи архітектурного розуміння, як простота, різноманітність і однаковість, самобутність, структурний порядок» — розповів у своєму інтерв’ю директор компанії GMP Мартін Блекман. — Фахівці іноді називають цей стиль «крайнім пуризмом», як напрям в архітектури XX ст. Він естетично поєднує простоту і функціональність будівлі. Ми запропонували облагородити будівлю та одягнути її у скляний фасад, а сам стадіон накрити унікальним дахом зі скловолокна і надміцної матерії. Таке поєднання робить стадіон найкрасивішою урбаністичною спортивною спорудою Києва».

Будівництво

Будівельні роботи проводилися з використанням найновіших технологій та найкращих фахівців. У будівництві використовувалась еко-технологія «Green Stadium», яка передбачає використання матеріалів вторинної переробки, вакуумної системи каналізації, що дозволяє економити велику кількість води, та використання європейської практики сортування сміття. Місткість стадіону зменшилась до 70 050 глядацьких місць, що не заважає йому бути однією з найбільших спортивних арен Європи.

Дах

Однією з особливостей проекту стадіону є дах, конструкція якого виготовлена за унікальною технологією. Восени 2012 року розпочався монтаж унікальної вантової системи покриття. Дах стадіону зроблений з надміцного матеріалу, що витримує температуру у 260⁰С та є одночасно самоочисним. Конструкція включає в себе також «парасольки» — прозорі куполи, що якнайкраще забезпечують освітлення арени і пропускають сонячне світло на газон. Міцність мембрани даху складає 13 т/кв.м. Загальна площа мембранного покриття становить 48 000 кв.м. Одночасний підйом майже 800-тонної вантової системи даху здійснювався протягом десяти днів, за допомогою 160 кранів.

Газон

У вересні 2011 року на полі за вісім днів уклали натуральний газон. 800 рулонів з трав’яним покриттям загальною площею 8395 м² привезли на стадіон із Словаччини в 10 фурах із холодильними камерами. Вага кожного рулону, який мав площу 10 м², складав 800 кг. На його вирощування знадобилося більше 2 років.

Крісла

14 червня 2011 року – на арені були змонтовані перші 50 із 70 050 крісел. Всі сидіння виготовлені з високоякісного вогнетривкого матеріалу. Аналогічні крісла встановлені на стадіонах «Уемблі» та «Олімпійський» у Лондоні, та «Соккер сіті» у Йоханесбурзі (Південна Африка). Всього на НСК передбачено шість типів сидінь: стандартні, сидіння для незрячих із додатковим обладнанням, сидіння для VIP-персон та бізнес-секторів, сидіння для людей з особливими потребами і осіб, що їх супроводжують, а також сидіння для гравців. Кольорова гама крісел виконана у патріотичних синьо-жовтих кольорах.

Відкриття після реконструкції 2011

Феєрверк під час церемонії відкриття.

Стадіон після реконструкції був офіційно відкритий Президентом України Віктором Януковичем о 21:30 8 жовтня 2011 року.

Урочиста церемонія відкриття почалася з дійства «Історія України в танцях» з номерами «Свято поселенців», «Вогнеглав», «Урожай», «Животвірний Хрест», «Ярмарок» та «Нечиста сила».

За п’ять хвилин до початку офіційної церемонії відкриття на поле арени прорвалися три активістки руху Femen, які регулярно протестують, у цьому випадку — проти проведення Євро-2012.

Під час проведення церемонії відкриття, внаслідок влучення сценічного піротехнічного пристрою, сталося загорання поліетиленового огородження софіту освітлення над 68 сектором верхнього ярусу.

Перший матч

Матч між збірними України та Німеччини на оновленому стадіоні.

Перший матч на оновленому стадіоні НСК «Олімпійський» відбувся 11 листопада 2011 року. Це був товариський матч між збірною України та збірною Німеччини. Гру відвідали 69 900 глядачів. Матч закінчився з результатом 3:3, але збірна України показала дуже якісну, хорошу гру.

Євро 2012

Докладніше у статті Чемпіонат Європи з футболу 2012

З усіх спортивних арен, що приймали Чемпіонату Європи з футболу 2012 року, НСК «Олімпійський» — найбільший стадіон. На трибунах розміщуються 70 тис. глядачів. На стадіоні були проведені три матчі групового турніру (перший з них — матч-відкриття турніру в групі D за участю збірної України), чвертьфінал та фінал чемпіонату Європи з футболу. Фінал першості відбувся 1 липня 2012 року, перемогу в якому здобула збірна Іспанії.